Кам’янська Січ. Тут на високому березі Дніпра поховано славетного кошового Костя Гордієнка. Одного з останніх зразків степового лицаря без страху та докори. Не кожному така пошана випала – лежати на Дніпровій кручі. Велика честь!

Це він в 1709 році привів запорожців під Полтаву битися проти війська царя Петра. Поклав на ваги історії свою долю, долю товариства та долю України. Той бій вони програли. Мазепа та Орлик відправилися у вигнання, а Гордієнко з запорожцями перенесли Січ на нове місце де річка Кам’янка впадає у Дніпро.

Той бій ми програли. Як і попередні, коли Країну поділили між Польщею та Московією. Потім Катерина зруйнувала Січ назовсім. І здавалося, Руїна – це назавжди. Але Україна зберегла свою історичну пам’ять, Країна знову постала соборна і зараз, через 300 років ми знову змагаємося за свободу. Цього разу маємо здужати! Тому що логіка історичного шляху така. Хто так довго шукає Свободи, має знайти. Хто довго б’ється за своє, має перемогти. Дніпро-батько нам допомагає.

Вивчайте історію, браття. Бо ми того варті :) І любіть Україну!

Як Миколаївська та Херсонська козацькі громади збиралися на Кам’янській Січи дивіться тут…

P.S. До речі, що почитати по історії України…

Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.

В кожного з нас є своя мала Україна, своя мала Русь. А в мене тут…