Природний заповідник Єланецький степ

Різноманітна Миколаївщина. Природний заповідник Єланецький степ. Красиво. Пасторально. Тоскану, он, на тарілках малюють, а наш степ не гірший! Тільки доріг сюди нема. Шлях наче є, а от дороги нема :( Самому ще доїхати можна, а от туристів привезти – хіба що на гелікоптері… Чи може телепортом? :)

Жаль… Чули б ви як пахне місцевий мед! Коли тарілочка з медом на столі пахне так, що за 10 метрів чути – такий мед я вперше бачив. А на вогні вже картопля по селянські жариться. Казан з юшкою булькотить, стимулює апетит. Повітря – свіже-свіже! Місцева вода пресмачна! На десятки кілометрів навкруги жодного виробництва нема. Степова трава вище коліна вже в травні. А що ж буде в середині літа?! Ах, який край!

Втім, потрохи щось просувається. Ось Миколаївська обласна державна адміністрація та Офіс Розвитку Миколаївщини взялись за реалізацію низки проектів. В тому рахунку Єланецький степ, як одна з перлин Миколаївщини, планується до підтримки та розвитку. Місцевий голова ради каже, що в них є можливості і технологія прокладення «жорствяної дороги». Це дешева технологія. Дорогу прокладають з подрібненого ракушняка, якого кругом пребагато. Така дорога, звісно, не така гладка як сучасна бетонна дорога, але влітку може бути хоч якою альтернативою ґрунтовому шляху. Зрозуміло, що це тимчасове рішення, але це краще, ніж чекати, поки рак на горі свисне.

А там чудово можна провести час. Я взагалі люблю степ. Надів капелюха з широкими полями, взяв з собою шматок хліба з салом, термос з чаєм і пішов на кілька годин. У степу можна розчинитись – це одна з стихій, як і море, де швидко відчуваєш себе малою часткою природи. Мабуть, відчуття безкрайності і далекий обрій тому сприяє. Чудове місце, щоб обнулити психологічне навантаження сучасного життя. Мабуть, яку людство так і не звикло остаточно до тієї цивілізації, що само ж вигадало.

Тож наш край чарівний. Він і лікує, і надихає. Любіть його, любіть Україну! Навкруги так багато чудового!