Кінбурнська коса

Попри не дуже позитивні зміни, Кінбурн все ще залишається місцем, де море, степ, ліс, піщаний пляж — все це на відстані вказівного пальця, якщо ти живеш в наметі. Це все ще існує там в насиченому стані й спроможне за кілька днів категорично вплинути на людину. За тиждень в такому режимі ти геть відвикаєш від міста, і коли повертаєшся, то вже трошки здичавілий й довго ще думаєш — що я тут роблю…

Про Кінбурнську косу зараз багато говорять у ЗМІ. Безумовно це наслідки більш глобальних процесів, що загалом приводять до зростання туристичного потоку. Тож якщо 10-15 років тому ти брав 30-кг рюкзак та пер його по піску 8-10 км щоб стати в безлюдному місці й слухати кілька днів лише прибій, вітер та стрекотіння комах, то зараз велика ймовірність що ти будеш слухати жлобську дискотеку або крики п’яних «а шо такоє, ми так отдьіхаєм». Того Кінбурну вже нема. Нажаль. Про проблеми Коси скажу якось іншим разом. А може не скажу, бо хоча дійові міри можна перерахувати, я не дуже вірю, що наше суспільство наразі спроможне до конструктивних дій.